Згадайте слова, котрі вимовляють найчастіше батьки, коли син або дочка вертається зі школи. Звичайно, ви вгадали: «Які сьогодні оцінки?» А ви спробуйте інакше. Зустрівши дитину в шкільному вестибюлі й направляючись до будинку, запитайте її: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або захотіло?» Який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя своєї дитини ви виявите! Як тремтливо й довірливо розкриється перед вами її серце. Це дорогого коштує. Діти люблять схвалення, завжди намагаються порадувати батьків, але вони повинні бути впевнені: їхні справи хвилюють дорослих, змушують близьких турбуватися і переживати. Ось і знайдіть привід похвалити дитину. Нехай вона відчує задоволення від навчання, захват від відчуття успіху, навіть найменшого, так формується інтерес до знань і бажання вчитися. Таким чином, конкретна допомога першокласникові складається з декількох речей:
• безпосередньої присутності поруч із ним батьків;
• зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;
• постійного контролю за її діяльністю.
У перші шкільні дні контроль повинен бути дуже близьким, у прямому й переносному значенні. Для дитини все нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком маляти. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, простежити, як вона тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклала зошит, підказати, що вдалося, а що ні, прослідкувати, чи уважно вона працює. Отут найкраще сісти за уроки разом з дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, давай разом подумаємо!» Але проходить час, і дорослий відходить подалі. Він усе ще стежить за кожною дією маляти, намагаючись направляти й поправляти її, але вже не простягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай». Через пару тижнів, якщо все йде добре, дорослий відсувається ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (читає книгу, в'яже, шиє), однак неухильно продовжує спостерігати за вчинками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати роботи через певні проміжки часу. Для цього буває досить вимовити фразу: «Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Або: «Виріши чотири приклади й дай перевірити». Контроль трішки відстрочений, але дитина настроєна на сумлінну роботу й знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано ретельно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, що з'явилися в неї: старанності й відповідальності. Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а самоконтроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині написати половину вправи або обчислити всі приклади й раптово вийти з кімнати, залишивши її наодинці. Ваша несподівана відсутність підсилить ступінь відповідальності школяра. Можливо, результати часом навіть погіршаться, не бентежтеся і не засмучуйтеся. Якщо подібне й трапиться, лихо невелике, просто необхідно ще на деякий час повернутися до попереднього етапу. Поступово дитина обов'язково звикне до самостійної роботи, і ваша присутність взагалі перестане бути необхідною. Однак варто пам'ятати, що часто бажання дітей розходяться з їхніми реальними можливостями й уміннями. Тому спочатку батькам слід щодня перевіряти: чи все підготовлене до школи, чи всі речі зібрані, чи наведений порядок у портфелі. Якщо побачите, що дитина старанна, досить контролювати її лише час від часу. Якщо ж неохайна, терпляче й послідовно привчайте її до порядку. Неакуратним дітям, у яких на уроках постійно чого-небудь не вистачає, потрібна крім контролю і конкретна допомога. У цьому випадку батькам необхідно викроїти ввечері кілька хвилин, щоб разом укласти в портфель усе необхідне до завтрашнього дня. Постійно день у день уважно стежити за записами в щоденнику, миттєво відгукуючись на зауваження, якщо, звичайно, такі будуть. І, безумовно, неухильно прагнути до того, щоб підготовка дитини до школи стала обов'язковою складовою частиною режиму дня. Крім цього, бажана допомога батьків під час організації робочого місця, плануванні дій, продумуванні порядку й змісту.
Але ось, нарешті, діти засвоїли основні навички поведінки в школі, звикли до нового способу життя, здобули перші знання і уміння. Діяльність дитини постійно ускладнюється, разом з тим приходить необхідність почати черговий крок у формуванні мотивів навчання. Тепер уже не можна обмежитися контролем і заохоченням, потрібна діюча допомога батьків. Допомога ця потрібна першокласникові, насамперед для того, щоб навчитися працювати саме так, як рекомендує вчитель або підручник. Здавалося б, завдання елементарне, але тільки для дорослого. Семирічній дитині досить непросто розв'язати це складне питання. Виявляється, навіть повторюючи вказівки вчителя, розуміючи, вона далеко не завжди може сприйняти підтекст завдання. Тому, вкрай недостатньо попросити учня просто переказати, що він повинен зробити. Треба, щоб він добре пояснив, як буде діяти, яка послідовність цих дій, що буде виконувати спочатку, а що потім. Поміркуйте самі. Наприклад, у підручнику дитина прочитала якусь досить розповсюджену вказівку: «Списати текст, вставити пропущені слова й підкреслити м'які приголосні», на перший погляд, визначені три дії; списати, вставити, підкреслити. Якщо ж придивитися уважніше, то побачимо, що за трьома вказаними діями стоять і неназвані.
У дійсності школяру знадобиться проробити наступне:
1 — прочитати весь текст,
2 — правильно усно розмістити пропущені слова,
3 — переписати вправу, вставляючи ці слова в текст,
4 — згадати, які приголосні називаються м'якими,
5 — знайти їх у кожному слові,
6 — підкреслити.
Фактично дитина має розподілити свою увагу між шістьома різними діями й правильно намітити "їхню послідовність. Якщо ця черговість не зрозуміла їй з самого початку, з'являються помилки, прийдеться вертатися назад, а то й переробляти завдання. Час, витрачений на виконання роботи, істотно збільшиться, у зошиті з'являться помарки, нагромадиться втома, настрій зіпсується.
Як же допомогти першокласнику?
Якщо ви зауважуєте, що йому важко утримати в полі зору всі компоненти завдання, дії дитини потрібно розбити на етапи. Спочатку запитаєте: «Подумай, з чого почнеш?». І нехай дитина виконує основну частину інструкції: переписує текст, вставляючи пропущені слова.
Потім перейдіть до другого етапу, підказавши, що й тут є кілька кроків: треба згадати, які приголосні називаються м'якими, знайти слова, у яких вони є, і їх підкреслити. Дайте дитині можливість самостійно визначити потрібну послідовність дій і спробуйте обгрунтувати її доцільність. Дозвольте їй самостійно вирішити, як зручніше: спочатку знайти слова з м'якими приголосними, а потім підкреслити їх або ж знаходити й відразу підкреслювати. Спочатку простежте, щоб учень у процесі роботи обов'язково зіставляв виконані пункти з вимогами завдання, а закінчивши вправу, ще раз перевірив себе. Згодом така черговість у діях стане для нього звичною справою. Незабаром ви із задоволенням переконаєтеся в результативності подібної роботи. Вона не тільки позначиться на самостійності й правильності підготовки уроків, допоможе дитині уникнути неприємних промахів, але й сприятиме її розумовому розвитку, закладе основи таких важливих інтелектуальних умінь як планування і самоконтроль. Додайте до цього задоволення і гордість першокласника від того, що він сам спланував необхідні дії і сам проконтролював їх. Радість, яку відчуватиме дитина, емоційно набагато більше значима, ніж дії під час простого списування. Звичайно, вона ще довго буде потребувати розумної допомоги батьків, але головне досягнуто: перед семирічною дитиною відкрилася можливість відчути себе не тільки виконавцем, але й організатором власної діяльності. Вона відчула смак успіху.